У становленні особистості дитини важливу роль відіграють стосунки з соціальним оточенням. Першим таким оточенням є родина, потім — колектив однолітків та дорослих у дитсадку і школі. Вперше з однолітками як доволі стабільною соціальною групою малюк зустрічається в дитячому садку. Міжособистісні взаємини, що виникають між дітьми, їхнє ставлення одне до одного, взаємні оцінки та очікування – вагомі складники гармонійного особистісного розвитку кожної дитини. Від місця і статусу малюка в дитячому колективі залежить формування гуманістично спрямованої особистості, відповідальної, впевненої у собі, психічно здорової, щасливої, з достатньо оптимальною самооцінкою. Уміння дитини керувати своєю поведінкою і способами спілкування, її здатність адекватно реагувати на те, що відбувається, орієнтуватися у нових обставинах, відчувати своє місце в товаристві інших — усе це є сферою соціального розвитку дитини.
НОВИЙ КОЛЕКТИВ — НОВИЙ ЖИТТЄВИЙ ЕТАП
Входження дошкільника у дитячий колектив — завжди для нього новий життєвий етап. Є припущення, що чим молодша дитина, тим легше вона звикає до незнайомого оточення, бо для неї все нове, все хочеться помацати, потримати, бо їй до всього є діло. Малюк залюбки, хоч і тримаючись за мамин чи татів палець, обстежує (“обживає”) нову територію, сміливо підходить до інших, пропонує себе. І тільки згодом, коли усвідомлює, що поруч немає звичного оточення, що його вперше залишили сам на сам, нехай і з мізерними, однак, проблемами — до когось звернутися, з кимось погратися або й щось вирішити, — з’являються страхи, переживання, що може подеколи навіть призвести до нервових розладів, нехай і нетривалих. Чим старша дитина — тим більше таке входження змінює вже звичні ритм та спосіб життя. Адже вона вже вибудувала взаємини із середовищем і перебудуватися відразу їй важко.
ПРИСТОСУВАТИСЯ ДО РИТМУ КОЛЕКТИВНОГО БУТТЯ
Абсолютно виправданим є законодавче закріплення обов’язковості дошкільної освіти для старших дошкільників. Це важливо не для тренування їх у читанні, лічбі, письмі — цього і багато чого іншого навчить школа, — а конче потрібно для того, щоб дитина пристосувалася до ритму колективного буття, до вимог, цінностей колективу однолітків. Адже непідготовленій до цього дитині досить важко знайти свою нішу в новому для неї шкільному життєвому просторі.
З моменту, коли малюк стає членом групи однолітків, його індивідуальний розвиток неможливо розглядати й вивчати у відриві від взаємин з іншими дітьми цієї групи. Саме на основі досвіду спілкування з іншими дітьми формуються моральні якості юної особистості, насамперед ті, що визначають її ставлення до людей. Хоч групу дошкільного закладу лише умовно можна вважати колективом, проте навіть і тут є великі потенційні можливості для розвитку дитини на засадах доступних їй моральних норм і правил. Цьому сприяють сталий склад групи протягом кількох років, усталеність педагогічних вимог, які спрямовують і координують взаємини, щоденне спілкування та спільна діяльність дошкільнят. У згуртованому колективі, який живе змістовним та повноцінним життям, діти набувають позитивного соціального досвіду взаємодії, проймаються спільними почуттями і переживаннями ще задовго до того, як починають усвідомлювати високі моральні принципи.
Становище особистості в групі однолітків визначається поняттям соціально-психологічний статус, яке включає характеристики об’єктивного місця дитини у системі міжособистісних взаємин (ставлення ровесників до неї, зумовлене насамперед відповідністю рис її характеру та рольової поведінки груповим нормам і вимогам) та його суб’єктивного відображення особистістю (суб’єктивна оцінка, переживання, очікування певного ставлення від тих, хто оточує, та інтелектуально-емоційний відгук на нього).
ВДИВЛЯЮЧИСЬ У РІЗНІ “ДЗЕРКАЛА”
Старшого дошкільника вже хвилює його репутація серед дітей, думка яких для нього важлива. Здобутий авторитет він намагатиметься відстоювати всіма доступними засобами. Він ладен змінити стереотипи власної поведінки, якщо однолітки її не схвалюють.
Прийняття малюка групою значущих для нього дітей, дає йому психологічну стабільність та емоційний комфорт.
А якщо такої групи в дитини немає? Якщо відносини з дівчатками й хлопчиками не складаються, а його контакти з ними суперечливі й нестійкі, як у 3-річних малюків? Чи справді оцінка, ставлення однолітків такі важливі для дошкільника? І чи можуть батьки або інші близькі дорослі компенсувати дитині брак спілкування з іншими дітьми? Щодо цього думки вчених розійшлися. Одні вважають, що значущий дорослий здатен дати дитині все, якщо стане повноправним партнером в її життєдіяльності. Інші ж обстоюють думку, що дорослі не можуть повністю замінити дитині однолітків у грі, предметно-перетворювальній та інших видах діяльності, оскільки у кожного в цій діаді своя важлива роль. Усвідомлення малюком своєї індивідуальності, неповторності відбувається в процесі його спілкування з найближчим оточенням, в якому батькам відведено особливе місце. Їхня оцінка вчинків дитини, їхнє ставлення до неї є, по суті, “віддзеркаленням” малюка, що закладає основу самоусвідомлення як істотної складової становлення юної особистості.
На початку життєвого шляху дитини таких “дзеркал” зовсім мало. Спочатку вона дізнається про себе від матері, найпершого, найдобрішого, найспівчутливішого “дзеркала”, в якому малюк бачить своє відображення лише в найкращому вигляді. Ще нічого не досягнув, нічого не зробив, а вже ти найкращий, найрідніший, оточений турботою, що забезпечує комфорт та безпеку.
Однак набутий досвід спілкування з близькими людьми зазнає неабияких випробувань у дитячому садку. Ті увагу, турботу і любов, що малюк отримував удома просто так, тепер серед нових дорослих та однолітків треба заслужити, та й своє відображення у нових “дзеркалах” дитині не завжди до вподоби. Більшість дітей досить успішно справляється з цією ситуацією та стосунки з новими людьми — дорослими та однолітками — поступово налагоджуються. Відмінність відображень у домашніх та нових “дзеркалах” або ж згладжується, або ж лишається істотною, але швидше збагачує дитину, аніж травмує її. Іноді нові “дзеркала” стають важливішими за попередні, оскільки у них дітлахи бачать себе дорослішими та самостійнішими.
НОВІ ОРІЄНТИРИ В РОЗУМІННІ СЕБЕ
З виходом за межі родинних стереотипів спілкування не лише збагачується соціальний досвід дитини, а й вона сама набуває здатності пізнавати власне “Я” з невідомих раніше сторін, що дуже важливо для особистісного зростання. У дитини ніби з’являються нові орієнтири щодо себе, розуміння самої себе.
На жаль, не в усіх дітей “вихід у світ” буває успішним. Подеколи дитині доводиться довго й болісно шукати свій шлях до інших дітей, причому не завжди ці спроби вдалі. Як на це реагувати, які робити висновки? Чи не перебільшуємо ми ролі дитячого товариства? Може, наш малюк настільки випереджає однолітків у розвитку, такий самодостатній, що йому з ними просто нецікаво, ось тому він і грається сам? У будь-якій дитячій групі завжди можна виділити кілька категорій дітей, що різняться за активністю в налагодженні контактів з товаришами. Хтось сам проявляє ініціативу й після низки спроб і помилок таки знаходить свою групу дітей, з якими охоче проводить час. Інший довго приглядається до ігор одногрупників. Йому подобаються їхні забави, він би й не проти вступити до цього гурту, однак не може подолати своєї сором’язливості. Є й такі діти, якими однолітки відкрито нехтують, і це не завжди забіяки та розбишаки. Нерідко це малюки, які відрізняються від інших поведінкою, зовнішнім виглядом, інтелектом, який вищий або нижчий за середній рівень.
Причини, через які одні діти завжди є центровими і без проблем вливаються в будь-яку компанію, а інші не хочуть або ж не можуть завоювати прихильність товаришів, так ще достеменно й не виявлені. Існує думка, що товариськість — спадкова риса характеру. Водночас, дослідженнями доведено, що товариськість зумовлена раннім життєвим досвідом малюка. Якщо у віці немовляти він отримав достатньо тепла, турботи й любові, то відчуває довіру до нав¬колишнього світу, що й робить його активнішим, сміливішим, підготовленим до нових відкриттів.
НЕ ВМІЮТЬ ГРАТИСЯ?
Останнім часом спостерігається доволі тривожна тенденція — старші дошкільники та навіть молодші школярі не граються разом, так, як колись гралися їхні однолітки. Їхні контакти короткочасні, малозмістовні й непродуктивні. З-поміж інших причин називають демографічну кризу: багато дітей одинці в сім’ї — ростуть без братів і сестер. Відсутність таких близькородинних дитячих контактів збіднює соціальний досвід дитини, її мислення не орієнтоване на колективні форми співбуття.
Якщо відсутність спілкування дитини з братами і сестрами не компенсована відвідуванням дитячого садка — саме закладу з цілоденним перебуванням у ньому, а не різних форм підготовки до школи чи раннього інтелектуального розвитку, де дитина приходить у колектив на кілька годин на тиждень і де головним завданням є научіння, що апріорі передбачає конкурентні відносини, то надалі у такого малюка неодмінно виникнуть проблеми з входженням у дитячий колектив. Ці діти здебільшого не контактні, зазнають труднощів у адаптаційний період: вони недовірливі, тривожні або ж занадто самолюбні. У дорослому житті це може зумовити проблеми у спілкуванні з протилежною статтю, вибудовуванні кар’єри тощо. В умовах сьогодення дітей конче потрібно вчити гратися, працювати, діяти разом, оскільки зміна життєвого устрою сучасного покоління призвела до того, що дитина опинилася у вимушеній ізоляції від однолітків.
Безумовно, малюки не розучилися гратися, однак колективні ігри дедалі частіше підміняються іграми наодинці, іноді навіть і не з іграшками, а з комп’ютером. У результаті маємо формалізацію дитячих взаємин, агресивність, змагальність, емоційну глухоту. І це не може не насторожувати дорослих!
Дитина, яка не пройшла “школи” спілкування з однолітками, “випадає” з дитячого субкультурного середовища з його неписаними законами та правилами. Вона не володіє “дитячою” мовою спілкування, не гармонізує себе з дитячим соціумом, а, відтак, стає знех¬туваною. Тож вона постійно проявляє невдоволеність, дратівливість, агресивність, з часом замикається в собі, впадає в депресію.
Чому ж малюкові буває так важко з іншими дітьми? Можливо, тому що в пошуках друзів за межами родини він шукає “добре дзеркало”, в якому його відображення було б максимально наближене до того, в яке він звик дивитися. Знайти товариша — означає самому створити таке дзеркало в руках іншого, в яке хотілося б дивитися, не відчуваючи відрази до себе.
Як же допомогти дитині? Вона не може обійтися без дитячого товариства, тож роль дорослого у тому, якою буде ця взаємодія, є значною. Інколи в дитячі взаємини варто втручатися — малюків треба вчити налагоджувати контакти, гідно виходити з конфліктної ситуації, миритися, розрізняти припустимі та неприпустимі способи впливу на інших. Рано чи пізно дошкільнята оволодівають адекватними для кожного конкретного випадку способами впливу на однолітків, що дуже важливо, адже від того, як складуться взаємини, якого досвіду спілкування з ровесниками вони набудуть до закінчення дошкільного віку — початку шкільного навчання, залежить, якою буде їхня компанія в підлітковому віці. Від адекватного, цілісного уявлення дорослого про новоутворення психічного розвитку в дошкільному віці, його знання базисних характеристик дітей, критеріїв та показників залежить точність та достовірність прогнозування кінцевого продукту педагогічного впливу, а отже і якість дошкільної освіти, — йдеться про конкретні форми поведінки, знання та вміння, різні види дитячої діяльності, здібності, які визначають успішність та продуктивність їх реалізації. Усе це має особливе значення для забезпечення наступності між дошкільною та початковою ланками освіти.
НАДАТИ МОЖЛИВІСТЬ ВІЛЬНО ДІЯТИ
Важливі умови повноцінного розвитку дошкільника — надання йому можливості вільно діяти та поводитися, оцінювати запропонований матеріал, оволодівати способами самоорганізації, саморегулювання та самоконтролю. За таких умов дитина вільно пізнає світ, проявляє ініціативу, впевнена у своїх здібностях.
Довільність у сфері спілкування дошкільника з дорослими проявляється в тому, що для нього не є визначальним безпосереднє ставлення дорослого до його особи, винагорода або покарання. Значущим є поставлене перед ним завдання та умови, за яких воно має бути виконаним. Спілкування є при цьому контекстним, позаситуативним. Довільність у сфері спілкування з ровесниками проявляється у здатності вислуховувати пропозиції товаришів, узгоджувати з ними свої дії, змістовно спілкуватися, толерантно ставитися, задовольняти їхні прохання, досягати спільної мети. Дитина здатна допомагати, піклуватися, обирати способи спілкування, конструктивні форми розв’язування конфліктних ситуацій тощо.