Батькам не залишати дитину в дитячому садку на цілий день. Перший тиждень бажано – на 1-2 години, потім час необхідно поступово збільшувати, прислухаючись до порад вихователів.
Створити спокійний, безконфліктний клімат у сім’ї, берегти ослаблену нервову систему малюка. У ДНЗ і вдома не збільшувати, а зменшувати навантаження..
Не реагувати на витівки малюка і не карати за капризи у період адаптації.
Батькам слід гратися з дитиною, використовуючи домашні іграшки, у гру „Дитячий садок”, де одна з іграшок буде дитиною. Простеживши, що „робить” ця іграшка, що говорить, допомогти дитині знайти іграшці друзів. Вирішенню проблем дитини сприятиме орієнтування гри на позитивні результати.
Розлучаючись з дитиною під час ранкового прощання у дитячому садку батькам варто сказати дитині, що вони її дуже люблять і пообіцяти, що вони неодмінно за нею повернуться.
Коли зранку батьки приводять малюка в ДНЗ потрібно попрощатися з дитиною легко і швидко. Звичайно, батьки турбуються про те, як буде їхньому малюку в дитсадку, але довгі прощання зі стурбованим виразом обличчя стривожать дитину, і вона довго не відпускатиме тата чи маму.
Необхідно й у вихідні дні дотримуватися такого режиму дня, як і в дитячому садку.
Якщо малюк важко розлучається з матір’ю, то бажано перші кілька тижнів доручити відводити дитину в дитячий садок батькові, або сестрі/брату чи дідусеві/бабусі.
Зацікавлювати сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди. Не можна залякувати дитину садком, погрожувати: „Не слухатимешся – залишишся в садочку”. Це викликає страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршує стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати в неї бажання ходити до садка: „Якщо слухатимешся, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок”.
Вчити дитину вдома бути самостійною. Тобто гратися самій (наприклад, перебуваючи самій в кімнаті, тоді як дорослі є вдома, але не в її полі зору – щоб виникало відчуття самостійності), також їсти самостійно, одягатися самостійно, без допомоги дорослих. Вона має навчитися самостійності для того, щоб в садочку вона була впевнена в собі, їй не було страшно від того що вона нічого не вміє.
Стиль розмови (особливо коли дитина вередує) має бути чітким (але без негативного тону чи крику). Тобто дитина має чітко розуміти, що від неї вимагається і розуміти, що це не можна змінити. Наприклад – „ти зараз маєш піти у ванну і помити руки”. Так само і з садочком – потрібно давати чітку інструкцію – наприклад „А зараз ти сама вдягаєш курточку і ми ідемо в садочок”. Оскільки чим більше іти в неї на поводу, чим більше іти на поступки, чи виправдовуватися – тим більше вона капризує, бо розуміє, що може маніпулювати цим
Дитині в ранньому віці необхідні чіткі рамки, які вона ще не може встановити собі сама, і це мають зробити дорослі. Тобто за допомогою дорослих вона має зрозуміти, що можна собі дозволити, а чого робити не можна, що є визначений час для сну, їжі, садочку, прогулянки і так далі. Це буде в неї викликати відчуття стабільності і спокою.
За час, проведений у розлуці з мамою, у малюків… немов сідає батарейка. Дитина потребує «підзарядки» — тісного спілкування з мамою. Тому, навіть якщо в домі є інші діти, хоча б півгодини приділіть особисто малюку. Разом погуляйте, почитайте книжку. А ввечері візьміть на руки, зайвий раз обійміть: тілесний контакт обов’язковий! Адже ваше сонечко дуже сумує за вами.
