Криза трьох років

img22КРИЗА ТРЬОХ РОКІВ: ЗРОЗУМІТИ, А НЕ ЗДОЛАТИ

Період раннього дитинства є важливим етапом у становленні та розвитку особистості. Цей період завершується кризою трьох років, або «кризою впертості», як часто називають це явище батьки.

Проте чи буде дитина проявляти впертість затято, залежить саме від батьків. Дитина росте й розвивається, а отже змінюється її ставлення до предметів, самих батьків і їхніх вимог та правил.

Третій рік життя називають критичним через системні зміни у психіці дитини, новий етап у формуванні її особистості, а не через зрослу вередливість, що найбільше дратує батьків. Зміни в поведінці дитини є лише зовнішнім проявом глибинних перетворень. Для того щоб поведінка малюка не сердила й не дратувала батьків, насамперед вони мають розуміти ті зміни, які з ним відбуваються, і приймати їх як обов’язкову умову його зростання.

Кризовий період засвідчує один із важливих моментів розвитку дитини раннього віку — усвідомлення себе як окремої істоти, яка має власні бажання, що не завжди збігаються з бажаннями інших. Це спричиняє появу нового ставлення дитини до дорослих і до самої себе, яке полягає у тому, що дитина:

  • порівнює себе з дорослими;
  • прагне наслідувати дорослих у поведінці, діях;
  • намагається реалізувати прагнення «бути дорослим»;
  • демонструє свою самостійність і незалежність;
  • протиставляє власні бажання вимогам дорослого.

Науковці переконують, що вікові кризи є невіддільною складовою психологічного розвитку малюка і є абсолютно нормальним явищем. І це дійсно так. Здебільшого батьки, а подекуди й педагоги, просто не розрізняють поняття «вікова криза», або «криза вікового розвитку», та власне «кризові прояви» вікового розвитку.

Вікові кризи — це особливі, відносно нетривалі періоди розвитку людини. Для них характерні різкі психологічні зміни. Вікові кризи є нормативним процесом, що необхідний для нормального поступального руху особистісного розвитку. Вікові кризи пов’язані з системними якісними перетвореннями діяльнісної, соціаль­ної та особистісної сфер. Вікові кризи виникають на зламі вікових періодів та є свідченням переходу дитини від одного вікового періо­ду до іншого.

Якщо вікова криза є нормальним і обов’язковим явищем у розвитку кожної дитини, то її негативні прояви, а надто їх ін­тенсивність є явищем індивідуальним, яке залежить від індивідуально-типологічних особливостей дитини, соціальних умов та особливостей виховання в сім’ї тощо. Саме специфіка цих чинни­ків, і особливо їх поєднання, може загострювати спілкування між батьками та дітьми в цей період і зробити кризу критичною. Тому маємо надзвичайно широку палітру проживання дитиною, зокрема, кризи трьох років: від майже безболісного до патологічного.

ВИНИКНЕННЯ КРИЗИ ТРЬОХ РОКІВ ТА ЇЇ ПЕРЕБІГ

Хоча назва кризового періоду вказує на конкретний вік — кри­за трьох років — термін її виникнення, як і перебіг, є суто індиві­дуальними. Інколи симптоми кризи проявляються десь після двох років, а легковажне ставлення до фахових термінів в інтернет-просторі призвело до того, що тут можна зустріти і «кризу двох років», і «кризу трьох років». Зважаючи на ін­дивідуальність розвитку кожної дити­ни, маємо зазначити, що криза трьох років може проявитися як у два з по­ловиною роки, так і після трьох. А її за­вершення засвідчить перехід від ран­нього дитинства до дошкільного, що також відбувається за індивідуальним сценарієм розвитку, а не одночасно із задмухуванням свічок.

Суть кризи трьох років полягає у психологічній емансипації дитини від дорослого. На певному етапі розви­тку дитина відкриває для себе, що вона є джерелом своєї волі і починає ви­пробовувати межі своєї незалежності й самостійності. У такий спосіб дитина усвідомлює себе самостійною особистістю, яка має власні бажан­ня, а отже, і прагнення їх відстояти. Різка зміна поведінки дитини викликає у батьків різну реакцію: від легкого здивування до катего­ричного несприйняття. І саме батьківське заперечення проявів ди­тячої самостійності спричинює появу негативних симптомів у пове­дінці малюка.

Для того щоб зрозуміти поведінку дитини, батькам і педагогам варто знати особливості прояву симптомів кризи.

 

СИМПТОМИ КРИЗИ

Негативізм — прагнення постійно перечити дорослим. Дитина говорить «ні» навіть у тому випадку, коли насправді воліла б сказа­ти «так», бо вказівки йдуть від дорослих: малюку ж украй важливоутвердитися у власній думці, довести ІН­ШИМ, що він може мати самостійну пози­цію, відмінну від позиції дорослого.

Упертість — прагнення завжди від­стоювати свою вимогу. Досить часто дитина при цьому заганяє себе в паст­ку: вона рада була б відмовитися від по­чаткової позиції, але не може — просто тому, що має наполягти на своєму за вся­ку ціну.

Норовливість — заперечення тих норм і правил, які були встановлені ра­ніше й до яких дитина начебто вже зви­кла за перші роки свого життя. Вона руйнує бар’єри — пручається, перевіряє на міцність будь-яке з існуючих правил. Цим і пояснюються такі поширені про­блеми цього віку, як раптові порушення режиму — відмова спати у звичний час, відмова від їжі, яку раніше їла із задово­ленням тощо.

Свавілля — прагнення дитини все робити самостійно, саме те наріж­не «Я сам!». Прояв ініціативи власної дії, що не відповідає її можливостям і спри­чиняє додаткові конфлікти з дорослими.

Протест-бунт — дитина знаходиться у стані безперервної ві­йни з оточенням, насамперед із батьками.

Знецінювання — дитина, ще вчора така ласкава й ніжна, рап­том починає лаятися, обзиватися, піддавати сумніву слова доросло­го і його авторитет.

Деспотизм — дитина не лише наполягає на тому, що все роби­тиме сама, а й намагається і дорослих змусити «танцювати під свою дудку». Для багатьох батьків це виявляється справжнім шоком: рід­не маля командує, вимагає, наполягає!

Причини негативних проявів кризи та їх наслідки

Причинами виникнення негативізму, впертості, свавілля та інших симптомів кризи у поведінці дитини — власне негативних проявів — здебільшого є:

  • обмеження самостійності й особистої ініціативи дитини;
  • часте й неадекватне застосування заборон і покарань;
  • гіперопіка у вихованні;
  • неузгодженість та непослідовність у вимогах близьких дорослих.

Разом із неадекватною поведінкою дорослих причиною, що значно загострює стосунки між дитиною і батьками, постає дитяча до­питливість. На третьому році життя дитина починає активно задо­вольняти пізнавальну потребу. Її прагнення все робити самостійно виявляється у тій-таки ключовій фразі «Я сам!». Але прояв ініціативи може викликати конфлікти з дорослими, оскільки активність найчас­тіше не збігається з фізичними можливостями дитини. Тож дорослімають враховувати те, що дитина саме випробо­вує свої сили, перевіряє можливості. Вона ствер­джує себе, і це сприяє появі самолюбства — найважливішого стимулу до саморозвитку дитини.

Якщо батьки приймають зміни, які відбува­ються з дитиною, забезпечують можливості для проявів її самостійної діяльності — вони задо­вольняють потреби розвитку дитини. І саме тому негативні симптоми є більш м’якими. Іноді криза трьох років може протікати без жодних явних не­гативних проявів. Думка про те, що це може якось негативно позначитися на психічному розвитку або становленні особистості, є помилковою. У кризі розвитку головне те, до чого вона призводить. Поя­ва таких якостей, як воля, самостійність, гордість за досягнення є ознакою адекватного розвитку особистості дитини на цьому віковому етапі.

Якщо ж батьки всіляко наполягають на без­умовному дотриманні існуючих правил і виконанні своїх вимог, то наражаються на затяте відстоюван­ня дитиною себе і своєї незалежності. Тож у такому випадку інтенсивність негативних проявів кризи є високою. Головне завдання батьків — не допус­тити закріплення в поведінці дитини крайніх форм негативних проявів кризи. Так, упертість — це крайній ступінь вияву волі дитиною, а воля — якість, необхідна для її розвитку; веред­ливість — демонстрація власної значущості для інших, відчуття свого Я; агресивність є крайньою формою почуття самозахисту, а замкнутість — неадекватна форма вияву здорової обережності.

Будь-які зміни не виникають раптово. Їм передують поступові пе­ретворення, певні особливості у поведінці дитини. Наближення пері­оду змін в особистісному розвитку дитини можна визначити за та­кими ознаками:

  • проявляє інтерес до свого зображення у дзеркалі, на фото­графіях — розглядає себе, називає частини обличчя, тіла, знає їх функції, виділяє особливості своєї зовнішності;
  • говорить про себе і свої дії від першої особи, вживає сло­ва — «я», «не я», «я буду», «я не буду», «я сам», «моє» тощо;
  • прагне виділити «окрему територію», що належала б тіль­ки їй (залізає в шафу чи великий ящик, будує свій «буди­нок» — огороджує частину кімнати всіма підручними пред­метами й там грається);
  • проявляє інтерес до свого зовнішнього вигляду (любить надягати нові речі, стає перебірливою щодо одягу, намага­ється бути охайною];
  • звертає увагу на оцінку своєї діяльності з боку дорослих, прагне отримати від них визнання своїх досягнень.

Наявність хоча б двох із перелічених ознак свідчить про поча­ток самоусвідомлення дитини, а отже, батьки мають час для того, щоб переосмислити та перебудувати свої стосунки з нею.

За всяким негативним симп­томом кризи «ховається позитивний зміст, що полягає зазвичай у переході до нової і вищої форми свідомості». Позитивними особистісними надбаннями дітей на цьому етапі розвитку є:

  • становлення нового рівня самосвідомості;
  • прагнення до самостійності;
  • розвиток активності та вольових якостей;
  • встановлення з дорослими нових і більш глибоких стосун­ків у спілкуванні, грі, пізнавальній і предметній діяльності, в яких великого значення набуває позитивна оцінка бать­ками особистих досягнень, успіхів дітей

«ЗРОЗУМІТИ ДИТИНУ»

пам’ятка для батьків, діти яких переживають кризу трьох років

Варто:

  • підтримувати атмосферу любові, ласки, безпеки й забезпечувати захист;
  • давати прості та чіткі інструкції, що ними дитина може керуватись;
  • підтримувати і хвалити за досягнення;
  • учити дитину основних правил безпеки;
  • встановлювати розумні межі поведінки і стежити за їх виконанням;
  • радіти розумовій активності та сприяти її проявам у дитини;
  • приділяти дитині час і забезпечувати можливості для розвитку її мислення;
  • пояснювати дитині, що для чого робити, як робити тощо;
  • дозволяти дитині виражати як позитивні, так і негативні емоції;
  • показати дитині різні способи вираження своїх почуттів;
  • залишатися спокійним під час спалахів гніву дитини — не поступатися, але й не зловживати владою;
  • називати почуття, що їх переживає дитина в конкретній ситуації, та озвучувати їй свої переживання;
  • виражати своє невдоволення лише щодо вчинків дитини, а не до неї самої;
  • утримуватися від суперечок про те, хто має рацію, а хто ні;
  • ставитися до дитини, як до «чудової, надзвичайної трирічки».

Не варто:

  • конкурувати за владу з трирічною дитиною;
  • вважати, що хороші батьки — це ті, в яких дитина слухняна;
  • пригнічувати дитячу активність і самостійність, карати за імпульсивність;
  • ставитися до дитини, як до «жахливої трирічки»;
  • відмовлятися встановлювати межі й вимоги до поведінки дитини;
  • очікувати забагато від дитини, наче вона вже і справді доросла;
  • гадати, що дитина гратиме з іншими дітьми раніше, ніж навчиться грати біля них;
  • соромити та ігнорувати дитину.