Як одну з груп ризику слід виділити дітей з підвищеною емоційною чутливістю, так звані емоційно-вразливі діти. Такі діти гостро реагують на найменші зміни у ставленні з боку дорослих і однолітків, чутливі до їх оцінних суджень, до дій і намірів у спілкуванні. Вони глибоко переживають образи, пам’ятають їх. Нерідко трапляються випадки, коли у такої дитини виникають якісь невмотивовані страхи, і вона прагне про них поговорити з дорослим.
Перші сигнали такої «вразливої» чутливості можна помітити ще в ранньому віці. Щоправда, це може тішити дорослих: не потрібно постійно застерігати та повчати, дитина особливо чуйна. Та все ж дещо може дратувати плаксивість, тривожність, боязкість. Згодом такий емоційний стан дитини починає непокоїти дорослих, особливо з початком перебування в дитячому колективі. Цільові спостереження підтвердили, що в більшості випадків мова йде про дітей з певними психофізіологічними особливостями нервової системи (певного темпераменту). Поодинокі випадки, коли такі особливості виявляють діти хворобливі, які перенесли серйозні захворювання у дитячому віці, часто лежали в лікарні, були в санаторії без мами. А якщо накладаються обидві ці причини — випадок особливо складний і тривожний.
Зрозуміло, що таких діток зазвичай не так уже й багато — 3-5 на групу з 20-27 дітей. Але життя показує, що саме такі емоційно-вразливі діти в дитячих колективах стикаються з багатьма складними ситуаціями, вийти з яких без допомоги дорослого часто не можуть, а він не завжди поруч. Тривожною стає ситуація, коли такі діти потрапляють під тиск сильніших та жорстокіших у взаєминах однолітків. В умовах дитячого садка це не дуже нас хвилює: постійна присутність дорослого нівелює негативний розвиток таких ситуацій. Але така «опіка» закінчується вже в першому класі. І сьогодні, на жаль, ми стаємо свідками встановлення таких взаємин між окремими школярами.
Емоційно-вразливій дитині притаманні афективні переживання у відповідь на травмувальні впливи з боку оточення. Це можуть бути:
Реакції на такі ситуації і виявляються афективними сплесками образи, сорому, почуття провини, тривоги чи навіть страху. Кожна така дитина реагує по-своєму, у кожної свій досвід і глибина переживань. Навіть зовнішні реакції у них можуть бути різними: у декого відбувається сплеск рухової активності з істеричними елементами, а дехто навпаки — різко стишує активні дії, губиться, нерідко плаче.
Навіть у спокійних умовах співжиття в колективі однолітків нескладно помітити емоційно-вразливу дитину та прояв її тривожного очікування «біди». Дитина ніби виявляє ініціативу в організації творчої гри, пропонує друзям привабливі варіанти, але в її голосі звучать тривожні нотки, ніби вона боїться, що друзі не погодяться на пропозицію. Дитина бачить реальний успіх своєї роботи, наприклад, малюнок чи аплікацію, але ніяк не насмілиться роботу понести на поличку, де виставляють завершені роботи після заняття.
З-поміж емоційно-вразливих дітей є й такі, які в критичних ситуаціях різко «пасують», замикаються і тривалий час ніби байдужі до всього. Тому вони надають перевагу усамітненим іграм, часто сумують, плачуть.
Спільне для всіх таких дітей — почуття образи на кривдників і різні агресивні вияви. За відсутності в потрібний момент дорослого можуть спалахувати істеричні прояви з агресивними намірами. Проте такі ситуації несистемні й трапляються лише у разі збігу зовнішніх подразників.
Підвищена емоційна вразливість, так звана гіперчутливість, супроводжує поведінку дитини, її активність. Для хвилювань, зміни настрою такій дитині часом достатньо нейтральних змін у поведінці оточення, наприклад, коли хтось добирає невдалу інтонацію у висловленні свого враження від процесу діяльності такої дитини.
Загалом у таких дітей швидко змінюється настрій, до того ж кардинально: радість — печаль, пригнічення — збудження тощо. Нерідко це стає суттєвою перешкодою в успішності регламентованої діяльності, коли необхідно зосередитися, сконцентрувати увагу, докласти зусиль для подолання труднощів, невдач.
Особливо вирізняються діти, які в ситуаціях зустрічі з несприятливими подразниками замикаються в собі, зовні ніби виявляють інертність, а насправді активно накопичують негативні переживання, які за найменшої вдалої нагоди різко виплескують, байдуже на кого.
Якщо дорослі з перших років життя дитини не відзначили цю особливість «приймати все близько до серця» і не враховували її у щоденних взаєминах, то вже в дитячому садку, особливо після чотирьох років, чітко фіксують сором’язливість, невпевненість у собі, невмотивоване переживання провини і тривожне очікування «біди».
Сьогодення наклало свій відбиток на перебіг переживань емоційно-вразливих дітей. Загалом у суспільстві і зокрема в сімейному оточенні побутує зневажливе ставлення до таких переживань, як сором’язливість, нерішучість, ніяковість. Натомість у пошані розкутість, сміливість, холодність, рішучість, жорсткість. Особливо це стосується хлопчиків — «з них мають вирости справжні чоловіки». Водночас, агресивні дії викликають осуд і в дорослих, і в однолітків, неприйняття і навіть різні покарання та приниження. Саме ці діти і стають учасниками нездорових сутичок і найчастіше їх жертвами. Здебільшого це відбувається вже в шкільному колективі чи в дворових групах. Але основа цього закладається в період дошкільного дитинства: і в родинному колі, і в дитячому колективі.
Водночас маю наголосити, що емоційну чутливість, навіть у гіпертрофованій формі, не варто сприймати як негативну рису особистості. Неправильно приписувати таким дітям і агресивність чи ворожість у взаєминах з оточенням. Таке загострене сприйняття подій навколишнього середовища має враховувати лише дорослий- наставник, який обов’язково повинен допомогти такій дитині навчитися контролювати свої емоції: стримувати їх у певних ситуаціях та знімати емоційне напруження у прийнятний спосіб.
Дошкільний навчальний заклад №60, 2019 | Всі права захищено Design & Developed by Buy Wordpress Templates