За темпераментом діти відрізняються вже з моменту народження. Темперамент— це те, що дано природою, а природа, як відомо, рідко помиляється. У кожному типі темпераменту є багато позитивного, кожна дитини має запас якостей і властивостей, що допомагають їй зберегти свою індивідуальність і неповторність, своє особисте «Я». Часто батьки, не знаючи цих особливостей, хвилюються, чи немає в поведінці дитини якихось відхилень. Ознайомившись із характеристикою типів темпераменту, ви краще визначите природні якості вашої дитини і зрозумієте, що багато чого малюку в поведінці можна вибачити, знаючи, що це просто його природа.
Особливості поведінки млявої дитини
Настрій: важко вивести із себе, поведінка стійка. Спокійний, холоднокровний, обережний, стриманий, терплячий. Інтереси постійні. Рідко плаче і сміється.
Мова: повільна з паузами між словами і реченнями, розмірена, монотонна, емоційно не виражена, погляд фіксований в одну точку.
Міміка, жести, рухи: реакції нечіткі, міміка слабка, сміється і плаче тихо, рухи нерізкі, жести відсутні, руки внизу, стиснуті в замок. Рухи рівномірні, раціональні.
Сон: багато спить, прокинувшись, лежить тихо. Засинає швидко, прокидається важко. Після сну деякий час залишається в’ялим.
Дії: повільно реагує на будь-які впливи, на схвалення і на покарання. Може довго, не стомлюючись, займатись одноманітною справою і швидко переключатися з однієї діяльності на іншу. Справу починає не одразу, але доводить її до кінця. Повільний. Любить порядок, систему, організованість.
Взаємини: довго пристосовується, звикає до нових умов, режиму, важко розлучається з батьками, не грається з дітьми, неохоче знайомиться з новими людьми, спілкується з небагатьма дітьми, стабільний у прихильностях.
Звички і вміння формуються довго, але, сформувавшись, стають постійними. Довго звикає до дитячого садка, режиму, не грається з дітьми, не любить знайомитися. Проте у звичній обстановці акуратно виконує правила поведінки, почату справу доводить до кінця.
У дітей-флегматиків необхідно більше активізувати діяльність, викорінювати байдужість, частіше змушувати працювати у певному темпі, викликати в них емоційне ставлення до того, що роблять вони самі та їхні товариші. Природна повільність дитини ще більше гальмується окриками і підганянням. Не слід робити все за дитину-флегматика, це може призвести до нерішучості, зневіри у своїх силах. Уникайте всього, що пов’язано зі словом «швидко».
Добре, якщо флегматик дружить з активною дитиною, але слід стежити, щоб ініціативний холерик не став командиром, а флегматик — вічним підлеглим.
Особливості поведінки дитини зі слабкою нервовою системою
Настрій: процеси збудження і гальмування слабкі, відзначається швидка втомлюваність. Меланхоліки сором’язливі, нерішучі, дуже чутливі, вразливі на слабкі подразнення. Дитина не кричить, а попискує, не сміється голосно, а усміхається, не просить, а жалібно дивиться на бажане.
Мова: тиха, нерішуча, слова витягує із себе. Намагається не встрявати в розмову, не виставляє напоказ своїх умінь і знань. Відповідає повільно, нерішуче, створюючи враження незнаючої. Схвильована, темп не постійний, голос такий, ніби в неї клубок у горлі.
Міміка, жести, рухи: схильність до істеричності. Дивиться знизу вгору, опускає очі, мова і жести неадекватні, рухи повільні, ніби тягнеться, сидить на краю стільця.
Сон: не любить гамору, часто прокидається, хвилюється, що впливає на її сон.
Дії: малоактивний, прагне до самостійної діяльності, яка не потребує сильного руху. Довго не витримує подразників, відволікається, не може зосередитися. Сформовані навички постійні, стійкі, їх слід формувати поступово.
Взаємини: намагається гратись один або з товаришами, яких добре знає. Образливий. На роль у грі не претендує.
У дітей-меланхоліків легко розвивати й удосконалювати властиву їм глибину та стійкість почуттів, підвищену сприйнятливість до зовнішніх впливів. Особливо необхідно проявляти з дітьми-меланхоліками тактовність, чуйність і доброзичливість у стосунках. Поступово привчати їх до більш напруженої роботи, до вміння робити зусилля, долаючи стан охоронного гальмування. Слід розвивати товариськість, через діяльність поступово вводити їх до колективу, у спільній колективній роботі виховувати почуття дружби і товариськості. Варто захищати меланхоліка від галасу, крику, але привчати до помірного шуму. Навички треба виховувати поступово. Для меланхоліків дуже добре бути в колективі. їм особливо корисні спортивні змагання — вони не лише розвивають рухи, але і вчать стійкості та вміння долати труднощі. Для виховання працелюбності потрібно допомагати дитині діями і побажаннями.
Особливості поведінки спокійної дитини
Настрій: рівний, спокійний, життєрадісний, без різких переходів.
Мова: голосна, виразна, інтонаційна, говорить швидко, емоційно, оратор.
Міміка,жестикуляція: жвава, але спокійна, рухи нерізкі, пружні, близькі до спортивних.
Сон: миттєво засинає, легко пробуджується.
Дії: без труднощів переходить від рухливих ігор до спокійних занять, легко пристосовується до будь-яких умов. Любить нове, виконує будь-яку роботу, але часто не доводить до кінця, якщо ним не керувати. Не любить одноманітної роботи, проте може одночасно виконувати різну роботу.
Взаємини: охоче дотримується режиму дня, підкоряється всім розпорядженням дорослих і дітей. Швидко знаходить товаришів. Сангвініки товариські, лагідні, життєрадісні.
У сангвініка необхідно виховувати й підтримувати жвавість, чуйність, активне ставлення до навчальної роботи. На такій основі слід формувати й закріплювати звичні норми поведінки, створювати певні умови: завдання, заняття мають бути цікавими, викликати емоційне піднесення.
У випадку відсутності систематичного, цілеспрямованого виховання у сангвініка можуть проявитися нестійкість почуттів, легковажне ставлення до справи, переоцінка себе та своїх можливостей, несерйозне ставлення до навчання, людей, праці. Дітей сангвінічного типу треба завжди тримати в полі зору, навантажувати їх посильною роботою і вимагати від них активності у грі, навчанні та праці.
Завдання дорослих — формувати у сангвініка постійність, стійкість, цілеспрямованість. Слід вибагливо контролювати їхні вчинки, не проявляти поблажливість за дрібні порушення, вимагати доводити справу до кінця та якісно її виконувати.
Особливості поведінки збудливої дитини
(збудження переважає над гальмуванням)
Настрій, емоції, дії: улюбленою справою може займатися довго, здатний долати значні труднощі. Але може зненацька припинити свою роботу. В емоціях імпульсивний: від веселого настрою швидко переходить до сумного і навпаки.
Мова: швидка і голосна, поривчаста; збивається, ковтає закінчення слів, захлинається, бризкає слиною.
Міміка, жести, рухи: міміка виразна, рухи різкі, розмахує руками, емоції неадекватні, поверхневі. Сміється і плаче нестримно, коли сердиться, стає нестерпним, очі бігають зі сторони в сторону.
Сон: важко засинає, сон неспокійний, швидко пробуджується, включається у звичний ритм життя.
Взаємини: полюбляє рухливі ігри, веселощі, але не витримує ті заняття, де потрібна стриманість. У колективі галасливий, запальний, неслухняний. В іграх прагне виконувати головну, керівну роль.
Від дітей-холериків треба постійно, м’яко, але наполегливо вимагати спокійних, обдуманих відповідей, нерізких рухів, систематично виховувати у них стриманість у поведінці та взаєминах із товаришами й дорослими. У трудовій діяльності у таких дітей слід виховувати послідовність і порядок у роботі, від них треба вимагати доброго виконання завдань протягом усієї роботи. Особливо суворі, але справедливі вимоги варто ставити до будь-якого результату трудової діяльності дітей холеричного темпераменту.
Таких дітей не можна постійно тримати за руку, забороняти, читати з будь-якої причини моральні настанови, бо їхня активність може щезнути, і дитина стане покірною або робитиме все наперекір — боротиметься з будь-якими справедливими вимогами дорослих.
Холерик потребує м’якого режиму. Усе, що збуджує, необхідно зменшити, за дві години до сну організовувати спокійні ігри. До таких дітей не слід застосовувати покарання, пов’язані із забороною рухів, — сидіння, вкладання в ліжко. Не можна застосовувати окрики, погрози — від цього збудження холерика ще більше зростає.
Збудливим дітям корисні заняття, які розвивають довільну увагу, — настільні ігри, малювання, ліплення — усе, що вимагає посидючості й терпіння. Рекомендуються ігри з раптовою зупинкою, або ігри, в яких холерик має виконувати накази, а не керувати товаришами, до чого він зазвичай прагне.
Для формування вміння керувати собою корисно, щоб у дітей були постійні трудові обов’язки, і виконували б вони їх систематично, а не час від часу. Цих дітей потрібно вчити правил спілкування: говорити спокійно, не перебивати інших, просити, а не вимагати, вибачатись, полагодити, якщо поламали. Але вимагати цього треба не одразу після вчинку, а тоді, коли збудження згасне.