КАЗКА ПРО ОСОБЛИВОГО СОЛОВЕЙКА
(За мотивами казки Олега Романчука «Соловейко з одним крилом»)
В одному чудовому-пречудовому лісі, де водилося багато-пребагато різного птаства, звили собі затишне й м’якеньке гніздечко соловей та солов’їха. Всіх лісових мешканців співоча родина тішила дивовижними піснями. Від їхнього співу завмирали сердечка, й усі навкруги добрішали. Невдовзі у гніздечку з’явилося перше яєчко — гладеньке, кругленьке, дуже гарненьке!
— У нас таке чудове яєчко! Мабуть, і дитятко наше буде дуже гарне, — тішилася мама-солов’їха.
І стали соловейки чекати на свого первістка. Голубили яєчко, пестили його та витьохкували свої пісні про те, як вони, батьки, любитимуть своє маленьке пташенятко та як пишатимуться ним!
І от… одного разу з яєчка хтось голосно постукав, шкаралупка затріщала, розкололася, і з неї визирнули цікаві оченята маленького солов’ятка.
— Яке ж ти чудове, яке гарненьке! — не втрималася мама-солов’їха.
— Ми тебе дуже любитимемо, — прощебетав свою пісеньку тато-соловей.
А малятко у відповідь заворушилося, хотіло стріпнути та змахнути крильцями, і тут… Батьки жахнулися! Воно — їхнє малесеньке, гарнесеньке дитятко — народилося з одним крилом…
— Як таке може бути? — не могла прийти до тями мама. — Адже в кожної пташини має бути два крила! Кожній пташці треба літати — підніматися аж до хмар, кружляти над землею та виспівувати мелодії свого сердечка!
— Як же ми захистимо синочка від морозів? — бідкався тато.
— Як же наша дитина здобуватиме собі їжу, коли настануть холоди? — побивалася матуся.
І на свої запитання вони не знаходили жодної відповіді.
А маленьке пташенятко нагадало про себе: “Я хочу їсти!”.
І люблячий татко полетів у пошуках поживи, а мама ніжно пригорнула маленького синочка до себе.
Минали дні, промайнуло і літо. Пташеняті доводилося постійно сидіти в гніздечку, тож і друзів собі воно так і не знайшло, і пісеньки у солов’їній родині від цього були дуже сумні. З осінню прийшли холоди… Птаство готувалося до відльоту в теплі краї. А як же наше пташенятко?
Друже! Зупинися й подумай, що може трапитися з родиною особливого соловейка.
А було так.
Не зміг наш соловейко з одним крилом здійснити в ту осінь переліт до теплих країв. Залишилися з ним мама і тато. Але взимку вони не замерзли: їх зігрівала щира пісня. Вона линула від самого серця, тільки від переживань вона залунала зі ще більшою силою. Ця сила розтоплювала навіть кригу зимової пори.
Настала весна, як ніколи рано зацвіли дерева, а в солов’їному гніздечку вже лежало нове яєчко. З нього з’явилася на світ сестричка — гарненька, миленька, з двома крильцями. Вона була товариська та весела, швидко навчилася літати і знайшла собі багато друзів. І всі вони відразу ж стали не тільки її друзями, а й друзями її братика — особливого соловейка. Не могли не стати — пісенька його сердечка звучала напрочуд зворушливо.
Пташенята разом весело проводили час, витьохкуючи свої пісні. А для особливого соловейка сплели з лозинок та хмизинок кошик, щоб підняти його в небо й подарувати радість висоти польоту. Це була велика перемога маленьких пташок! Соловейко разом з ними линув до сонечка і співав.
Кошичок став у пригоді й для далекого перельоту. Нашому соловейкові було в ньому дуже зручно й затишно! За літо та осінь пташенята виросли, зміцніли й несли той кошик у дзьобиках по черзі. Вони відчували велику радість від того, що кожен з них дбав не лише про себе, а й про свого товариша.
А ще то був перший переліт з піснею. І був він не важким, а, навпаки, — легким та радісним, бо пісня, що лунала з кошичка, додавала всім сил та згуртовувала пташину зграю. І наш соловейко почувався найщасливішим у світі!
Ця оповідка відома з давніх-давен і щоразу, розповідаючи її, з уст в уста передають істину: не сила крил і величина дзьоба роблять птаха справжнім, а його пісня, що живе у серці.
Сьогодні в Україні впроваджується світова практика інклюзивної освіти. Однак незалежно від того, чи є у групі діти з особливими потребами, маємо плекати у всіх дітей милосердя, толерантність, емпатію. Слід пояснювати дітям: хтось народжується здоровим, а в когось зі здоров’ям не все гаразд. У хворої людини страждає не лише тіло, а й душа, особливо, коли її ніхто не чує, не зважає на її страждання. А коли ті, хто поруч, допомагають та співпереживають, одужувати набагато легше. Бо турбота, тепло сердець, увага — чи не найважливіші ліки.
БЕСІДИ З ДІТЬМИ
ЛЮДИНА ПРОТИ ХВОРОБИ
Вам, мабуть, колись траплялося зустрічати людей, у яких через хворобу або нещасний випадок було травмовано тіло. Травми можуть бути тимчасовими — після лікування все відновлюється. Але буває й так, що людина через хворобу назавжди втрачає можливість повноцінно рухатися. Таким дітям або дорослим доводиться багато часу проводити в лікарнях або вдома.
Щоб хоч трохи допомогти тим, у кого хворі ноги, люди придумали ходунки та милиці. Є ще візок для дитини — ніби той плетений кошик з лози для солов’ятка з нашої казочки. У ньому дитину возять, допоки вона лікується, набирається сил. Буває, що дитина одужує повільно. Тож у візку їй доводиться перебувати довго. Але її близькі й друзі терпляче чекають, допомагають, чим можуть. Лікарі призначають медикаменти й масажі, інколи ще й болючі уколи, навіть операції. Рідні та друзі огортають хвору дитину увагою й турботою, що вселяє у неї віру у своє зцілення, додає сил.
Лікуватися людям можуть допомагати й тварини. Так, дітей катають на конях без сідла, вони на них, як на живих тренажерах, виконують багато різних вправ. Завдяки цьому зміцнюються слабкі м’язи, виробляється рівновага тіла. Чудові лікарі також дельфіни. У них добрий характер, і вони мають здатність заспокоювати людей.
ЗУСТРІЧАЄМО НОВИХ ДРУЗІВ
Діти! Коли ви зустрінетеся з дитиною з обмеженими можливостями (яка не може повноцінно рухатися) на вулиці або в поліклініці, в театрі чи музеї, у дитячому садочку або у школі, поставтеся до неї так, наче вона нічим не відрізняється від інших дітей. Не можна показувати пальцем, сміятися, голосно обговорювати її вади. Це нечемно та образливо для неї.
Якщо ви захочете зробити для дитини з обмеженими можливостями щось приємне, запитайте в дорослого, який її супроводжує, ім’я цієї дитини та дозволу познайомитися з нею.
Спілкуючись з дитиною у візку, обирайте положення на рівні її очей, а не збоку чи за спиною. Пам’ятайте: не можна плескати співрозмовника у візку по спині або по плечах, небезпечно спиратися на його візок або штовхати його. Несподіваний поштовх може завдати неприємності тому, хто у візку.
Поміркуйте, що цікаве ви могли б показати чи розповісти своєму новому другові, про що запитати в нього. Люди, яким доводиться багато страждати, стають мудрішими, вміють цінувати кожну мить свого життя та справжніх друзів.
Дошкільний навчальний заклад №60, 2019 | Всі права захищено Design & Developed by Buy Wordpress Templates