Казка про хлопчика, який не вмів гратися

Казка про хлопчика, який не вмів гратися

   Жив – був хлопчик, звали його Петриком – забіякою. Але згодом ім’я забулося, і всі називали хлопчика Забіякою. Річ у тім, що він не вмів гратися: ніколи нікому не поступався, не дотримувався  жодних  правил гри. Хлопчик  так  набрид  всім дітям, що вони не хотіли з ним гратися, і він завжди грався сам. «Мені не потрібні друзі», — думав  хлопчик,  полюбляючи  фантазувати  й  уявляти  різних  неіснуючих  тварин.

Спочатку він уявляв Єдинорога Сім дзвіночків, який катав його цілий день. А коли Петрик  поспішав  додому,  то  забув  подякувати  тварині.  Наступного  дня  хлопчик вигадав Змієлова, який показував фокуси, а потім швидкого літаючого Свинсліка.

   І завжди Петрик – забіяка думав погано про дітей: «Хай вони і не мріють, що я залишу їх у спокої, я ще придумаю таке…».

   І вигадав нову тварину. Вона була дуже страшна: з червоною гривою, плямистим тілом, пащею, повною гострих зубів.

—  Чому ти стоїш? – закричав Петрик. – Шукай дітей!

—  По – перше, — писклявим голосом промовило Страховисько, — не кричи на мене. Я тобі не хто – небуть, а Страховисько, і зі мною так не можна. По – друге, я нікого шукати не буду, ти мене придумав, сам зі мною і грайся. І не сердь мене, а то дізнаєшся, які в мене гострі кігті та зуби.

—  Добре,  добре,  —  злякався  Петрик.  –  Скажи,  як  ти  хочеш  гратися?  Цілий  день Петрик  –  забіяка  повзав,  бігав,  стояв  стрункою  по  команді  тварини,  яку придумав, і мав надію, що завтра придумає щось інше. Ввечері хлопчик хотів піти додому. Страховисько загородило дорогу: «Ти чого такий неввічливий? Де твоє «спасибі» за гру? Де твоє «до побачення»? Я зараз проковтну тебе, якщо ти такий поганий! Я хочу з тобою до тебе у гості?». І Петрик тремтячим голосом подякував  за  гру,  промовив  «до  побачення».  Але  сказав,  що  додому  взяти  не може,  бо  в  нього  немає  ліжка,  щоб  покласти  тварину  спати.  Завтра  він  все приготує,  і  тоді  Страховисько  буде  з  ним  назавжди.  Хлопчик  подумав,  що наступного ранку тварина зникне, як було завжди з усіма вигаданими тваринами.

   Але вранці тварина чекала його біля дверей. І знову Петрик весь день виконував те,  що  хотіло  Страховисько.  Цілу  ніч  хлопчик  думав.  Як  перемогти  злу  тварину?

Але раптом почув її писклявий голос: «Ми ж з тобою однакові, будемо жити разом, і всі нас боятимуться. А що таке «мама»? І – і – і… Мамулин синок!».

—  Як ти смієш так говорити про мою маму?

—  Я все смію, я – це ти!

   Петрик  злякався:  невже  нічого  не  можна  зробити?  Я  ж  можу  стати  добрим  і веселим, я не хочу бути поганим і злим. Я зараз же скажу Страховиську,що не хочу з ним дружити, я хочу стати добрим і вихованим хлопчиком. І якщо він зміниться, то ми будемо друзями.

   Петрик пішов шукати Страховисько, але його ніде не було, воно зникло.