Народження сліпої чи слабозорої дитини вносить специфіку в сімейні стосунки, яка, в першу чергу, пов’язана з тим, як ставляться батьки до своїх дітей, дефекту їх розвитку.
Батьки, переживши перший стрес від народження незрячої дитини, займають захисну психологічну позицію по відношенню до цього факту. Це може бути позиція великої любові і прагнення розділити долю зі своєю дитиною або позиція неприйняття факту дефекту зору, що може викликати неприйняття і самої дитини.
Залежно від позиції батьків стосовно дефекту зору у дитини, в сім’ї формуються своєрідні стилі батьківської поведінки, які впливають на психічний розвиток дитини. У тифлопедагогіці виділяють три типи взаємостосунків батьків і дітей, які негативно відбиваються на формуванні особистості вихованців.
1. Ліберальний, безмежно допомагаючий, опікуючий тип.
У сім’ях, які зайняли позитивну позицію щодо дитини, найчастіше спостерігаються стабільні відносини між батьками, низький рівень конфліктності, загальний позитивний емоційний фон сімейних відносин, емоційна підтримка інших членів сім’ї, установка на взаємодопомогу між членами родини, що в цілому знижує негативний вплив зорового дефекту на розвиток соціальної активності дитини.
Проте, на загальному позитивному фоні можуть спостерігатись такі особливості у ставленні до дітей з порушеннями зору, коли їх надмірно опікують. Дітям не встановлюються будь-які обмеження, тому вони схильні до неслухняності та агресивності, на людях поводять себе неадекватно та імпульсивно, невимогливі до себе, хоча спостерігаються випадки, коли діти стають активними, рішучими і творчими людьми.
Атмосфера надмірної опіки, в якій дитина сприймається батьками не просто як цінна, а як понад цінна, або як жертва, як скривджена долею істота, також шкодить вихованню. При цьому часто батьки відчувають свою провину перед дитиною і намагаються компенсувати її, приносячи себе в жертву дитині.
У такій сім’ї дитину не навчають самообслуговуванню, безмірно пестять, поводячись з нею як із беззахисною, такою, що не здатна до самостійності. Надмірна опіка батьків спрямована на те, щоб уберегти дитину від будь-якого ризику, вони балують своїх дітей, потураючи їх примхам. Інколи це супроводжується розхвалюванням дитини, переоцінкою її здібностей, що в майбутньому може призвести до серйозних розчарувань.
При такому характері взаємостосунків дитина починає диктувати свою волю. Несформованість у дитини звички і потреби до простих видів праці, небажання самостійно щось зробити для себе і батьків створюють обстановку панування дитини, а сама вона перетворюється в пестуна, зніжене, егоїстичне створіння, яке не готове до майбутнього самостійного життя. Такі, оточені надмірною турботою діти, дивляться на своїх батьків зверхньо. Інколи вони свідомо або несвідомо знаходять своєрідне задоволення у тому, щоб висунути своїм батькам нерозумні вимоги, а потім відчувати, як стараються і мучаться їх близькі, намагаючись виконати кожне бажання дитини.
Часто таке ставлення батьків призводить до того, що з віком дитина намагається від них відсторонитися, висловлює претензії за те, що її нічому в житті не навчили.
2. Нетерпимий, суворий, авторитарний, вимогливий тип стосунків батьків з дитиною.
Взаємостосунки у сім’ї в таких випадках будуються на страху дітей перед дорослими. Тип спілкування в сім’ї значною мірою визначається особистісними особливостями батьків, як правило, одного з них.
Такі батьки на перше місце у вихованні ставлять суворість, твердість, жорстокість. Вони прагнуть досягти порядку і дисципліни не переконаннями, добротою, а примусом і тиском. Безсердечна жорстокість викликає у дитини неприязнь, намагання досягти хорошого ставлення батьків за допомогою обману, в душі у неї формується негативне ставлення до батьків, страх і душевна тривога, що виникають у дитини з порушеннями зору при пред’явленні до неї нереальних вимог, руйнують її нервову систему.
3. Байдужий тип
Несприятливе ставлення батьків до дітей з порушеннями зору іноді характеризується загальним емоційним відчуженням, розривом духовної близькості з дитиною. Члени такої сім’ї живуть своїм відокремленим життям незалежно один від одного. Незряча дитина в такий сім’ї живе своїми вузькими, інтересами, у неї свій світ, в який вона не пускає батьків, а батьки і не прагнуть її зрозуміти, це для них неможливе і непотрібне. Після вступу дитини до спеціальної школи- інтернату такі батьки перекладають всі свої батьківські обов’язки на вчителя і вихователя.
Таке ставлення батьків до дитини призводить до небажаних наслідків виховання. Коли батьки замкнені для спілкувань внаслідок обтяженості власними проблемами, у них не залишається сил на виховання дітей. Якщо байдужість батьків глибокопереживається дитиною, у неї можуть в майбутньому виникнути суїцидальні думки, схильність до девіантної поведінки.
Незнання і нерозуміння батьками особливостей розвитку їх дітей, невіра у їх компенсаторні можливості, перспективи досягнення ними високого культурного та професійного рівня інколи викликає деспотичну поведінку батьків у спілкуванні зі своєю дитиною. Батьки мовчки припускають, що їх дитина з порушеннями зору несамостійна, не дуже розумна, емоційно нестійка і, безумовно, ще не в змозі нести відповідальність і приймати рішення. Передбачаєте також її неповноцінність порівняно зі зрячими.
Наведені приклади взаємостосунків в сім’ї показують, що залежно від того, як буде організоване життя в сім’ї незрячої дитини залежить формування її особистості, успішне навчання в школі, самопочуття в колективі своїх однолітків і у більш широкої соціальному колі.
Для адекватного розвитку сліпої або слабозорої дитини батьки повинні створити сприятливі умови, а саме:
Дошкільний навчальний заклад №60, 2019 | Всі права захищено Design & Developed by Buy Wordpress Templates