Сім’я як запорука емоційного здоров’я дитини

СІМ’Я ЯК ЗАПОРУКА ЕМОЦІЙНОГО ЗДОРОВ’Я ДИТИНИ

Цільові спостереження й експериментальні дослідження пока­зали, що негативні наслідки в особистісному розвитку дитини, яка зростала в умовах переважно негативно емоційно-забарвленого спілкування з оточенням, є незворотними. Це насамперед познача­ється на такому базовому новоутворенні психіки дитини, як довіра до близького оточення і світу в цілому. Тому постає золоте прави­ло: дитині з перших днів життя 24 години на добу вкрай потрібна любляча мама. Забагато любові не буває. І це не просто присутність дорослого та грамотний догляд. Мова йде про емоційний контакт, в основі якого — двосторонні стосунки. Це означає, що дитина почу­вається об’єктом зацікавленості, симпатії, її почуття співзвучні з по­чуттями близької людини. Такі відчуття і переживання можуть ви­никнути лише у відповідь на вияв справжньої материнської любові до дитини — всіма вербальними і невербальними способами. Часто зустрічаємо позицію навіть люблячих батьків, що, мовляв, дитина-немовля ще нічого не розуміє і їй байдуже, яке емоційне забарвлен­ня мають контакти з оточенням, має значення лише ступінь їх фізич­ної досконалості (догляд). А це може успішно реалізовувати й няня. Та психологи давно довели небезпечність такого ставлення. Шкода, що над цим не замислюються потенційні батьки. Адже відомо: навіть в умовах нейтрального емоційного контакту (а тим паче неприязні оточення) дитина значно відстає в розвитку, і не лише емоційно­му. Непоодинокі випадки і повної втрати здатності до встановлення емоційних контактів з оточенням.

Треба також пам’ятати, що моделі поведінки дорослої людини закладаються в дитинстві. І виробляє ці моделі дитина із мозаїки картинок поведінки близьких дорослих. Щира, відверта, емоційно насичена батьківська любов для дитини — найпотрібніше задоволення з-поміж усіх можливих. Не дивно, що ситуації сильного вияву батьківської любові яскравими образами виринають в нашій пам’яті впродовж усього життя.

Всі ми знаємо, як нас надихають позитивні емоції, як заря­джають енергією, активізують захисні сили організму, стимулю­ють внутрішні сили особистості, породжують ініціативні творчі дії. А от що саме такі емоції мають супроводжувати взаємини дорослих та дітей, часто забуваємо. А варто бути більш чуйними до дитини, особливо коли вона лише пізнає життя в соціумі.

Та чи багатьом дітям пощастило мати такі хвилини спілкуван­ня з близькими? І чи замислюються самі дорослі над тим, з яким на­строєм вони залишають дитину в дитячому садку, скільки дають їм марних обіцянок, як часто поводяться грубо?

Найбільш «завантажені» дорослі відводять дітям вранішні й ве­чірні хвилини. Це ті хвилини, коли дорослі точно з дитиною. Чому ж ми не вміємо виявляти і дарувати дитині всю палітру батьківської любові? Адже наповнювати дитину негативними емоціями, коли вона засинає чи, навпаки, вранці прокидається, ми вміємо майстер­но. Подумати ж про те, що дитина із зіпсованим настроєм мусить ці­лий день жити в колективі дитячого садка, більшість забуває.

Можливо, це і дріб’язкові ситуації в загальному контексті жит­тєдіяльності дитини, але вони слугують пусковим механізмом для ці­лого ланцюжка інших негативних проявів у поведінці дитини. Адже негативні емоції зумовлюють збої в діяльності нервової системи, при­гнічують фізичний і психічний стан дитини, а звідси — і прояви дезадаптованої поведінки.

Отже, маємо пам’ятати, що емоційне спілкування з дитиною є особливою умовою її розвитку в період дошкільного віку, а її фо­новий настрій упродовж дня визначає не лише психосоматичне здоров’я, а й становлення особистості.