Чому діти плачуть?

1415133136_boy_19Чому діти плачуть?

Як часто ми дорослі вважаємо що краще покарати малюка, накричати на нього, ніж спокійно вислухати і спробувати зрозуміти. Адже ми сердимося не на проблему, а на те що нас дратує плач, непослух, ми свій гнів на самих себе намагаємося обрушити на маленький скарб. Хіба так можна? Якщо дитина плаче, значить їй погано. Давайте спробуємо розібратися в причинах настільки нелюбимої нами поведінки наших чад.

Причина № 1. Хочу! …

Напевно це найскладніша проблема, коли дитина закочує істерику в магазині, починаючи вимагати чергову іграшку. Розбори польотів в магазині даремні, маля починає грати на публіку і кричати ще сильніше. Звичайно якщо дитина розпещена і звикла отримувати все на першу вимогу, то дуже важко буде їй пояснити, чому зараз ви їй відмовляєте. Можливо в цей момент краще залишити магазин і спробувати переключити увагу на щось інше. А вже вдома обговорити необхідність покупок.

Причина № 2. Мені боляче! …

Ну, здається все просто, якщо боляче – значить треба плакати. У дівчаток плач ми сприймаємо нормально, а от хлопців ми вмовляємо терпіти, вони ж майбутні чоловіки. А чи треба? Ми не любимо, коли наші чоловіки не діляться з нами своїми проблемами, не розповідають про свої переживання, правда? Але ж ми самі виховуємо їх такими, з дитинства вселяючи, що чоловік нічого не повинен відчувати. Звичайно йому потім соромно зізнатися у своїй слабкості. Але це і не означає що хлопчисько повинен рости розмазнею, все має бути в міру. З нас не убуде, якщо ми вислухаємо і поспівчуваємо, зате в майбутньому він поспівчуває нам.

Причина № 3. Мені прикро! …

Причина схожа на попереднью, хіба що біль не фізичний, а душевний. Дитина плаче від образи, від власного безсилля, від несправедливості. Хіба можна залишатися осторонь? Це з висоти нашого віку і досвіду дитячі проблеми здаються дрібницями, ми відмахується від них, мотивуючи зайнятістю і марністю розмови. Але ж навіть для найменшого малюка, навіть невелика образа може бути трагедією життя. А ми кричимо тому, що він плаче ….

Замість того, щоб спокійно поговорити, ми сердимося. Але ж дітки копіюють нашу поведінку, і, якщо ми будемо спокійні і розсудливі, то й вони наступного разу істерику замінять спокійною розмовою. Головне проявити терпіння.

Причина № 4. Мама, ну зверни ж на мене увагу! …

Звичайно в наше століття великого прогресу нам не вдається проводити багато часу зі своїми дітьми. Приходячи додому, ми в першу чергу йдемо на кухню, любимо побалакати по телефону, подивитися серіал. Що залишається дітям? Наше роздратування, коли відволікають від улюбленого заняття. «Мамо, подивися, що я намалював!» — Багато з нас мигцем подивляться і продовжують своє. А дитина хоче щоб його роботу оцінили, обговорили. Прикладів може бути безліч, результат один — навіть немовля плаче від нестачі материнського тепла.

 Причин може бути тисячі. Зверніть увагу на проблеми дітей, не залишайте їх наодинці зі своїм горем, сто разів подумайте перед тим, як кричати і звинувачувати малюка в сльозах, вони особистості з народження і ми просто зобов’язані поважати їх почуття.

Купи! А то зараз як заплачу!!!

«Хочу це!» «Ні, оце.» «Ні, вже не хочу.» «Спати не буду!» «Я це не їстиму!» — Такі фрази відомі до болю всім батькам. У певному віці малюки їх повторюють з ранку до ночі, чим доводять своїх мам і татусів мало не до сказу. Батьки, зазвичай, це списують на вік дитини і характер. Однак психологи вважають, що можуть бути і інші причини.

По-перше, малюк може вередувати, коли в нього щось болить, але він не може пояснити що саме.

По-друге, дитина може хотіти привернути вашу увагу.

По-третє, вона вже може розуміти, що за допомогою вередування можна домогтися того, чого просто так не дадуть.

І по-четверте, малюк може висловлювати так свій протест як проти рідні, так і проти всього світу.

Отже, каприз — це своєрідна форма виявлення малюком свого бажання. Таким чином він повідомляє дорослим, що йому чогось не вистачає, він щось хоче. В тому випадку, коли бажання дитини не задовольняються, то дискомфорт, напруга, що залишається, вибухають у вигляді сліз, криків, образ та іншими способами. Крім того, дитячі капризи це достатньо ефективний спосіб маніпуляції батьками, прояв так званої диктатури слабшого.

Щоб зрозуміти власне чадо за ним потрібно спостерігати і реагувати на примхи, залежно від ситуації. Однак у будь-якому випадку на нього не потрібно кричати чи, не дай Боже, бити.

 Отже, найпоширеніші дитячі примхи і що з ними робити.

— Якщо дитина вимагає чогось їй купити, при цьому плаче і тупоче ногами, то найкраще, що ви можете зробити — просто не зважати на неї. Такі істерики в громадських місцях нерідко розраховані не стільки на маму (тата, бабусю, дідуся), скільки на сторонніх. Звісно, в кожному конкретному випадку доводиться чинити по-різному, однак не дослухайтеся до порад перехожих. Зробіть вигляд, що це вам не заважає і стійте доки дитина не заспокоїться. Адже якщо ви покажете, що таким способом можна чогось домогтися — істерики стануть буденністю. А через деякий час поясніть дитині як потрібно було просити і що такими вчинками вона нічого не доможеться.

— Хочу то, не знаю що! У такому випадку намагайтеся поговорити з дитиною, з’ясувати, що її турбує. Можливо, вона чимось засмучена чи на щось ображена, але не знає як це висловити і тому вдається до відомо їй способу. Навчайте її висловлювати емоції. Звісно, істерика може бути і безпричинною. Тоді просто використайте найгуманніший спосіб — відволічіть увагу малюка. Щойно розпочалася істерика, одразу переключіть його увагу на щось загадкове.

— Багатьом батькам знайома ситуація коли дитина забирає у іншої іграшку і не хоче віддавати. У такому випадку батьки мають пояснити малюкові, що так робити не можна, голос має бути твердим, без жодних сумнівів. Якщо дитина починає плакати, сподіваючись, що іграшку залишать їй, треба одразу сказати, що вона нічого не доб’ється такою поведінкою. А завдяки інтонації голосу малеча має зрозуміти, що її спроби марні.

— Дуже часто малюки відмовляються мити руки перед вживанням їжі. Якщо батьки їх змушують, то малеча на знак протесту влаштовує істерики. Щоб цьому запобігти, фахівці радять в грайливій формі пояснити дітям, чому потрібно мити руки — розповісти про мікроби у формі казки чи улюбленої гри малого.

— Також діти можуть влаштовувати істерики, знаючи про різні погляди батьків на їхнє виховання. Адже у сім’ї хтось завжди ставиться лояльніше до малюка і пробачає йому все. Діти спостережливіші, ніж ми гадаємо. І чудово розуміють, що за шоколадкою,  яку не дає мама, потрібно йти до бабусі, а гуляти потрібно з татом, бо він дозволяє пити «кока-колу». Намагайтеся, щоб жоден із сім’ї не затуляв авторитет іншого. Якщо мама заборонила, значить не можна. У жодному випадку батько не повинен дозволяти те, що заборонила мама. Водночас, звісно, потрібно бути терплячим і знаходити компроміси.

— Якщо ви щось забороняєте дитині і на цьому фоні вона влаштовує істерики, то ще раз поясніть чому не можна так робити. Вона обов’язково має знати причину цієї заборони. Пояснюйте малюкові у доступній формі залежно від віку, чому не можна чинити так і так. Бо в нього може виникнути бажання самому перевірити, що буде якщо порушити заборону.

— Дитячі істерики та капризи майже завжди наслідок неправильної поведінки батьків. Якщо дитині дозволяють усе, виконують всі її вимоги, «лише не засмутити», то наслідок такого виховання — звичайна капризність, пустунство і «мені можна все». Також капризність може спричиняти і відсутність необхідної уваги та байдуже ставлення до малюка.

— Відрізнити справжню потребу від капризу можна загалом так: якщо дитина може сказати своє прохання без крику і пояснити, навіщо йому щось потрібно чи чому він не хоче цього робити — це не каприз. І в цьому випадку обов’язково потрібно шукати вихід із ситуації.