Корекція порушень у розвитку дітей з вадами зору

КОРЕКЦІЯ ПОРУШЕНЬ  РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВОЇ, ОСОБИСТІСНОЇ СФЕРИ У ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМ ЗОРУ

Часто у дітей, які мають патологію зору, спостерігаються порушення в розвитку емоційно-вольової, особистісної сфери.

Батькам слід знати, що існують два основні типи характерологічних реакцій дітей з порушенням зору на труднощі в навчанні, спілкуванні, грі, інших видах діяльності:

  • вияви невпевненості, пасивності, схильності до самоізоляції, недовіра до оточуючих;
  • дратівливість, збудливість, агресивність.

    Для  подолання та попередження першого типу відхилень потрібно:

I. Корегувати особливості спілкування, підвищувати рівень оволодіння комунікативними навичками

  1. З раннього віку формувати та збагачувати досвід спілкування дитини, не обмежувати коло спілкування тими, хто проживає разом з дитиною. Надавати можливість для постійних контактів та співпраці з нормально зрячими однолітками та дорослими.
  2. Виховувати мотиви (бажання) і потреби щодо широкого спілкування з навколишнім світом, позитивне ставлення до спілкування.
  3. Формувати образ партнера по спілкуванню, компенсуючи недоліки сприймання (Вчити сприймати за різними ознаками.)
  4. Розвивати вміння встановлювати правильні взаємини з іншими  людьми, стимулювати активність у спілкуванні.
  5. Сприяти оволодінню певними соціальними нормами: як розпочати та завершити діалог, як уникнути його, коли він є недоцільним.
  6. Розвивати соціальні установки у сфері спілкування:
  • ставлення до партнера як до цілі, а не засобу;
  • інтерес до самого процесу спілкування, а не тільки до його результату;
  • ставлення до спілкування як до діалогу, а не монологу;
  • толерантність до недоліків партнера.
  1. Виховувати готовність до взаємодії з будь-якими партнерами, незалежно від стану зору.
  2. Збагачуючи емоційний досвід слабозорої дитини в спілкуванні, створювати нові типи поведінки.
  3. Тактовно вказувати на зроблену помилку або лише повторити правильний  варіант вирішення проблеми.
  4. Використовувати прийоми для активізації спілкування: «А ти що про це думаєш?», «А тепер ти спробуй знайти вихід з даної ситуації».
  5. Виховувати довірливі стосунки, насамперед з близькими людьми.
  6. Долати упереджене ставлення до оточуючих, використовувати різноманітні методи (словесні, практичні ситуації).
  7. Виховувати вміння розуміти іншу людину, її стан, проблеми – здатність до емпатії (співпереживання), почуття взаємоповаги.

П. Врегульовувати самооцінку.

  1. Виховувати вміння приймати себе.
  2. Вчити адекватно оцінювати себе та свої можливості.
  3. Формувати здатність бути самим собою, відкрито адекватно проявляти свої емоції, почуття.
  4. Запобігати формуванню комплексу неповноцінності або долати його; фіксувати реальні успіхи; дитина має усвідомлювати, що вона рівноправний член суспільства.
  1. Розширювати коло спілкування, допомагати в оволодінні комунікативними навичками.
  2. Дитину необхідно весь час залучати до самообслуговування, давати посильні доручення та обов’язки.
  3. Допомагати у виборі гуртка, спортивної секції, які б відповідали здібностям, можливостям дитини.
  4. Розкривати творчий потенціал дитини, з раннього дитинства розвивати творчі здібності (ігри, спеціальні заняття).
  5. Надавати допомогу в пізнанні власного «Я» (сукупності уявлень про себе).

ІІІ. Виховувати самостійність та активність.

  1. Створювати атмосферу, яка б виключала можливість виникнення почуття страху або невпевненості.
  2.  Переконувати дитину в тому, що вона сама здатна шукати і знаходити правильні рішення.
  3. У кожному виді діяльності надавати можливість слабозорій дитині проявляти самостійність та творчість, вчити долати перешкоди і труднощі, які трапляються, знаходити оптимальний шлях для досягнення результату.
  4. Уникати гіперопіки.
  5. Виховувати активну життєву позицію, коли дитина з особливими потребами не є споживачем, а займає соціально-важливу позицію, є суб’єктом діяльності, людиною, яка спирається на власні сили.

Для подолання другого типу відхилень імпульсивності, збудженості, дратівливості, агресивності необхідно.

  1. Залучати дитину до активного слухання, нехай вона вербально висловлює агресію, знімаючи таким чином збудженість і нервовість.
  2. З домашнього перегляду кінофільмів виключити перегляд телепередач зі сценаріями насилля, жорстокості.
  3. У жодному разі не застосовувати фізичне покарання.
  4. Спрямовувати енергію дитини на щось корисне.
  5. Не провокувати дитину. Бути уважним до її стану, роз’яснювати наслідки поведінки, використовувати метод переконання.
  6. Переконувати дитину, що ви її любите, а окремі вчинки вас засмучують.
  7. Тактовно і послідовно навчати дитину самоконтролю, витриманості.
  8.  Хвалити за виявлення (хай мінімальне) терпіння, успішну спробу стримати себе.
  9.   Висловлювати надію, що дитина зможе, якщо захоче, подолати себе, якщо не буде поспішати, а буде розмірковувати, як їй правильно діяти.

Батьки, які виховують дитину з порушенням зору, повинні знати, що деякі негативні емоційні переживання у зв’язку з вадами зору присутні у всіх дітей, але глибина і гострота реагування залежать від віку, типу особистості, здатності дитини до адаптації. Вони підтримуються усвідомленням обмежених можливостей. Часто це проявляється в станах тривоги та страху, що може призвести до виникнення та закріплення такої якості як просторова тривожність (нездатність ефективно діяти навіть у звичних умовах).

Яким чином батьки можуть попередити та скоригувати цей стан?

     1. Попередження сенсорного голоду раннього віку:

  •  забезпечення рухової та життєвої активності дитини;
  •  створення сенсорно насиченого середовища (різноманітні іграшки, ігри, заняття).
  1. Корекція зниженої самооцінки, формування почуття впевненості, незалежності, самостійності.
  2. Допомогти дитині усвідомити, що такий стан викликаний напруженням уваги та загальним нервовим напруженням та навчити прийомам його подолання — методам психічної саморегуляції (вправи на самоконтроль, навіювання, раціоналізація.
  3. Потрібно пам’ятати, що на стан тривоги часто впливають побоювання близьких стосовно слабозорої дитини та негативний досвід самої дитини.
  4. Попереджати орієнтаційне напруження, диавтономізацію рухів шляхом цілісного сприймання простору та оволодіння просторовою орієнтацією.

У роботі з дітьми з порушенням зору велику увагу слід приділяти сенсорному розвитку дитини (особливо в ранньому і передшкільному віці) – розвитку чуттєвого досвіду.

  1. Важливо встановлювати зв’язки між збереженими аналізаторами: сприймати об’єкт (іграшку чи інший предмет) на дотик, на слух, на смак, зором; в діях використовувати систему сенсомоторної діяльності.
  2. Вчити користуватись новими каналами, способами, прийомами, чуттєвого пізнання оточуючої дійсності.
  3. Розвивати діяльність на основі дотикового аналізатора, використовуючи наочно-дійові, практичні ситуації.

Розвивати зорове сприймання.

  1. Створювати нормальні побутові умови, які б відповідали санітарно- гігієнічним вимогам.
  2. Використовувати спеціальне обладнання.
  3. Здійснювати контроль за режимом зорового навантаження.
  4. Давати інформацію про візуальні ознаки предметів.
  5. Вчити свідомо спостерігати за процесами, що відбуваються в оточуючому житті.
  6. З компенсаторною метою приділяти увагу розвиткові слухового сприймання (аналізувати слова за звуками)

Покращувати координацію рухів у  мікро і  макросередовищі.

Використовувати разом з візуальним контролем слуховий та кінестетичний контроль. Таким чином тренуються рухові відчуття, виправляються недоліки психомоторної сфери.

Навчати дітей просторовій орієнтації.

  1. Дитина має отримувати задоволення від вільного руху у просторі ( вона повинна володіти певними навичками).
  2. Дитину з проблеми зору вчити сприймати простір кількома інформаційними каналами одночасно.
  3. У процесі орієнтування у просторі за точку відліку брати тіло (дати дитині уявлення про тіло, його частини) та предмети просторового середовища (наприклад, вікно,  двері). Вчити робити перехід від однієї точки відліку до іншої.

Враховуючи специфіку дітей з психофізичними обмеженнями, не знижувати до них рівень моральних вимог.

  1. Розширювати обізнаність з правилами та нормами поведінки (на прикладі життя близьких, знайомих, героїв книжок та кінофільмів).
  2. Вчити адекватно оцінювати події, інформацію (робити разом з дитиною всебічний аналіз).
  3. Виховувати позитивну соціальну поведінку у суспільстві (на прикладах з життя).