Темперамент — основа поведінки дитини

1431796909_tipy-temperamenta-deteyЗа темпераментом діти відрізняються вже з моменту народження. Темперамент— це те, що дано природою, а природа, як відомо, рідко помиляється. У кожному типі темпераменту є багато позитивного, кожна дитини має запас якостей і властивостей, що допомагають їй збе­регти свою індивідуальність і неповторність, своє особисте «Я». Часто батьки, не знаючи цих особливостей, хвилюються, чи немає в поведін­ці дитини якихось відхилень. Ознайомившись із характеристикою типів темпераменту, ви краще визначите природні якості вашої дитини і зрозумієте, що багато чого малюку в поведінці можна вибачити, знаючи, що це просто його природа.

Флегматик

Особливості поведінки млявої дитини

Настрій: важко вивести із себе, поведінка стійка. Спокійний, холоднокровний, обережний, стриманий, терплячий. Інтереси постійні. Рідко плаче і сміється.

Мова: повільна з паузами між словами і реченнями, розмірена, монотонна, емоційно не виражена, погляд фіксований в одну точку.

Міміка, жести, рухи: реакції нечіткі, міміка слабка, сміється і плаче тихо, рухи нерізкі, жес­ти відсутні, руки внизу, стиснуті в замок. Рухи рівномірні, раціональні.

Сон: багато спить, прокинувшись, лежить тихо. Засинає швидко, прокидається важко. Після сну деякий час залишається в’ялим.

Дії: повільно реагує на будь-які впливи, на схвалення і на покарання. Може довго, не стомлюючись, займатись одноманітною справою і швидко переключатися з однієї ді­яльності на іншу. Справу починає не одразу, але доводить її до кінця. Повільний. Любить порядок, систему, організованість.

Взаємини: довго пристосовується, звикає до нових умов, режиму, важко розлучається з батьками, не грається з дітьми, неохоче зна­йомиться з новими людьми, спілкується з не­багатьма дітьми, стабільний у прихильностях.

Звички і вміння формуються довго, але, сформувавшись, стають постійними. Довго звикає до дитячого садка, режиму, не грається з дітьми, не любить знайомитися. Проте у звич­ній обстановці акуратно виконує правила по­ведінки, почату справу доводить до кінця.

 

У дітей-флегматиків необхідно більше активізувати діяльність, викорінювати байду­жість, частіше змушувати працювати у певно­му темпі, викликати в них емоційне ставлення до того, що роблять вони самі та їхні товариші. Природна повільність дитини ще більше галь­мується окриками і підганянням. Не слід робити все за дитину-флегматика, це може призвести до нерішучості, зневіри у своїх силах. Уникайте всього, що пов’язано зі словом «швидко».

Добре, якщо флегматик дружить з активною дитиною, але слід стежити, щоб ініціативний холерик не став командиром, а флегматик — вічним підлеглим.

Меланхолік

Особливості поведінки дитини зі слаб­кою нервовою системою

Настрій: процеси збудження і гальмування слабкі, відзначається швидка втомлюваність. Меланхоліки сором’язливі, нерішучі, дуже чут­ливі, вразливі на слабкі подразнення. Дитина не кричить, а попискує, не сміється голосно, а усміхається, не просить, а жалібно дивиться на бажане.

Мова: тиха, нерішуча, слова витягує із себе. Намагається не встрявати в розмову, не ви­ставляє напоказ своїх умінь і знань. Відповідає повільно, нерішуче, створюючи враження не­знаючої. Схвильована, темп не постійний, голос такий, ніби в неї клубок у горлі.

Міміка, жести, рухи: схильність до істе­ричності. Дивиться знизу вгору, опускає очі, мова і жести неадекватні, рухи повільні, ніби тягнеться, сидить на краю стільця.

Сон: не любить гамору, часто прокидається, хвилюється, що впливає на її сон.

Дії: малоактивний, прагне до самостійної діяльності, яка не потребує сильного руху. Дов­го не витримує подразників, відволікається, не може зосередитися. Сформовані навички постійні, стійкі, їх слід формувати поступово.

Взаємини: намагається гратись один або з товаришами, яких добре знає. Образливий. На роль у грі не претендує.

У дітей-меланхоліків легко розвивати й удосконалювати властиву їм глибину та стій­кість почуттів, підвищену сприйнятливість до зовнішніх впливів. Особливо необхідно про­являти з дітьми-меланхоліками тактовність, чуйність і доброзичливість у стосунках. Посту­пово привчати їх до більш напруженої роботи, до вміння робити зусилля, долаючи стан охо­ронного гальмування. Слід розвивати товарись­кість, через діяльність поступово вводити їх до колективу, у спільній колективній роботі ви­ховувати почуття дружби і товариськості. Варто захищати меланхоліка від галасу, крику, але привчати до помірного шуму. Навички треба виховувати поступово. Для меланхоліків дуже добре бути в колективі. їм особливо корисні спортивні змагання — вони не лише розвива­ють рухи, але і вчать стійкості та вміння долати труднощі. Для виховання працелюбності по­трібно допомагати дитині діями і побажаннями.

Сангвінік

Особливості поведінки спокійної дитини

Настрій: рівний, спокійний, життєрадісний, без різких переходів.

Мова: голосна, виразна, інтонаційна, гово­рить швидко, емоційно, оратор.

Міміка,жестикуляція: жвава, але спокійна, рухи нерізкі, пружні, близькі до спортивних.

Сон: миттєво засинає, легко пробуджується.

Дії: без труднощів переходить від рухливих ігор до спокійних занять, легко пристосову­ється до будь-яких умов. Любить нове, вико­нує будь-яку роботу, але часто не доводить до кінця, якщо ним не керувати. Не любить одноманітної роботи, проте може одночасно виконувати різну роботу.

Взаємини: охоче дотримується режиму дня, підкоряється всім розпорядженням дорослих і дітей. Швидко знаходить товаришів. Сангвініки товариські, лагідні, життєрадісні.

У сангвініка необхідно виховувати й під­тримувати жвавість, чуйність, активне став­лення до навчальної роботи. На такій основі слід формувати й закріплювати звичні норми поведінки, створювати певні умови: завдання, заняття мають бути цікавими, викликати емо­ційне піднесення.

У випадку відсутності систематичного, ціле­спрямованого виховання у сангвініка можуть проявитися нестійкість почуттів, легковажне ставлення до справи, переоцінка себе та своїх можливостей, несерйозне ставлення до на­вчання, людей, праці. Дітей сангвінічного типу треба завжди тримати в полі зору, навантажу­вати їх посильною роботою і вимагати від них активності у грі, навчанні та праці.

Завдання дорослих — формувати у сангві­ніка постійність, стійкість, цілеспрямованість. Слід вибагливо контролювати їхні вчинки, не проявляти поблажливість за дрібні пору­шення, вимагати доводити справу до кінця та якісно її виконувати.

Холерик

Особливості поведінки збудливої дитини

(збудження переважає над гальмуванням)

Настрій, емоції, дії: улюбленою справою може займатися довго, здатний долати значні труднощі. Але може зненацька припинити свою роботу. В емоціях імпульсивний: від веселого настрою швидко переходить до сумного і нав­паки.

Мова: швидка і голосна, поривчаста; зби­вається, ковтає закінчення слів, захлинається, бризкає слиною.

Міміка, жести, рухи: міміка виразна, рухи різкі, розмахує руками, емоції неадекватні, по­верхневі. Сміється і плаче нестримно, коли сер­диться, стає нестерпним, очі бігають зі сторони в сторону.

Сон: важко засинає, сон неспокійний, швид­ко пробуджується, включається у звичний ритм життя.

Взаємини: полюбляє рухливі ігри, веселощі, але не витримує ті заняття, де потрібна стрима­ність. У колективі галасливий, запальний, не­слухняний. В іграх прагне виконувати головну, керівну роль.

Від дітей-холериків треба постійно, м’яко, але наполегливо вимагати спокійних, обдуманих відповідей, нерізких рухів, систематично вихову­вати у них стриманість у поведінці та взаєминах із товаришами й дорослими. У трудовій діяль­ності у таких дітей слід виховувати послідовність і порядок у роботі, від них треба вимагати доб­рого виконання завдань протягом усієї роботи. Особливо суворі, але справедливі вимоги варто ставити до будь-якого результату трудової діяльності дітей холеричного темпераменту.

Таких дітей не можна постійно тримати за руку, забороняти, читати з будь-якої причи­ни моральні настанови, бо їхня активність може щезнути, і дитина стане покірною або робитиме все наперекір — боротиметься з будь-якими справедливими вимогами дорослих.

Холерик потребує м’якого режиму. Усе, що збуджує, необхідно зменшити, за дві години до сну організовувати спокійні ігри. До таких ді­тей не слід застосовувати покарання, пов’язані із забороною рухів, — сидіння, вкладання в ліж­ко. Не можна застосовувати окрики, погро­зи — від цього збудження холерика ще більше зростає.

Збудливим дітям корисні заняття, які розви­вають довільну увагу, — настільні ігри, малю­вання, ліплення — усе, що вимагає посидючості й терпіння. Рекомендуються ігри з раптовою зупинкою, або ігри, в яких холерик має викону­вати накази, а не керувати товаришами, до чого він зазвичай прагне.

Для формування вміння керувати собою корисно, щоб у дітей були постійні трудові обов’язки, і виконували б вони їх систематич­но, а не час від часу. Цих дітей потрібно вчити правил спілкуван­ня: говорити спокійно, не перебивати інших, просити, а не вимагати, вибачатись, полагодити, якщо поламали. Але вимагати цього треба не одразу після вчин­ку, а тоді, коли збудження згасне.